Владислав Шарай виступає за Верес з 2022 року. За цей час він став вже звичною фігурою у складі червоно-чорних. У серпні півзахисник провів ювілейний, 100-й матч в УПЛ. В останніх матчах із Олександрією та Зорею Шарай виходив на поле з лави запасних, але його команді не вдалося перемогти у цих протистояннях.
В ексклюзивному інтерв’ю Football.ua Владислав Шарай розповів про свої виступи за Верес, результати команди у поточному сезоні, справи брата-близнюка, минуле в Олімпіку та Інгульці та улюблені місця у Рівному.
"Пропозиції про зміну команди були, але мене все влаштовує у Вересі" – Владиславе, в двох останніх матчах Верес зіграв внічию: 1:1 з Олександрією та 0:0 із Зорею. Своєю грою у цих матчах ви задоволені?
– Я не можу сказати, що я задоволений своєю грою, бо команда не здобула перемогу. В цілому, зіграв на своєму рівні.
– З Олександрією взагалі трапилася міні-катастрофа: ви пропустили на останніх хвилинах. Як команда психологічно поставилася до цього моменту?
– Звичайно, що всі були незадоволені пропущеним м?ячем на останніх хвилинах матчу, але потрібно працювати далі і бути сконцентрованими до фінального свистка.
– В останніх матчах ви виходите на поле з лави запасних. Чого, на вашу думку, вам не вистачає, аби виграти місце в основі?
– Ну, до цього періоду я грав всі матчі у стартовому складі. І те, що зараз я виходжу на заміну – не критично. Я не вважаю, що чогось мені не вистачає. Команда мало забиває, в тому числі і я, тому у нас є конкуренція і тренер приймає рішення, хто саме грає.
– Востаннє в УПЛ ви забивали ще в лютому, коли Верес переміг Кривбас 3:0. З чим пов?язуєте таку тривалу суху серію?
– Забивав я уже справді доволі давно… На мою думку, не вистачає десь майстерності, а десь голкіпери добре грають. Разом із тим, я відчуваю що скоро ця серія закінчиться.
– Можна сказати, що у Вересі ви старожил, граєте за команду з сезону 2022/2023. За ці роки вам надходили пропозиції щодо зміни команди? Якщо так, то чи розглядали ви їх, чи все влаштовує у Рівному і іншим клубам можна зараз навіть не намагатися вам щось пропонувати?
– Так за ці роки були пропозиції… І я не буду казати що “ні”. Так, я розглядав зміну команди, але були свої моменти, про які я не хочу говорити. На даний момент у мене чинний контракт з Вересом до літа, і мене все влаштовує в клубі.
"Матч проти команди брата? Ми професіонали, у цьому немає проблеми" – Ваш брат Станіслав теж грав за Верес, але свого часу перейшов до сумської Вікторії. Вам бракує взаємодії з ним на полі?
– Звичайно, якщо був би брат зі мною в команді, то було би набагато краще. Ясна річ, що взаємодія у нас з ним гарна була на футбольному полі.
– Уявімо, що Вікторія підвищилася в класі та зустрічається з Вересом. Наскільки сильним буде ваше хвилювання, якщо треба буде зіграти проти рідного брата?
– Та я не скажу, що було би сильне хвилювання. Ми професіональні футболісти і розуміємо, що коли починається гра, то кожен хоче, щоб його команда здобула перемогу.
– У кожних братів-близнюків були історії, коли вони використовували зовнішню схожість або для розіграшів когось зі знайомих, або для певних дивідендів. Розкажіть про свій досвід у таких ситуаціях?
– Ну, максимум у школі могли вірші розповідати один за одного. Це було легко: помінялись одягом – і нас уже не впізнають.
– У серпні у вас був маленький ювілей: 100 матчів в УПЛ. А про що ви мріяли, коли грали у футбол в дитинстві?
– Мрія – грати в УПЛ. Чесно, я радий, що зіграв вже понад 100 ігор. Далі буде тільки більше!
– 15 квітня 2023 року ви забили два м?ячі у ворота харківського Металіста. Той матч завершився із рахунком 5:5. Це був найяскравіший матч у вашому житті?
– Ще був матч, коли я грав за Інгулець. Тоді я зробив перший дубль в УПЛ, у ворота Маріуполя. Це був також яскравий матч для мене, згадую його з теплом на душі.
"Стадіон Авангард у Рівному – моє місце сили" – Чи є у вашій кар'єрі гравець, із яким вам було максимально комфортно взаємодіяти?
– Якщо брати по моїй позиції, з ким із захисників мені було комфортно грати, то я можу назвати імена: Вася Гакман, Женя Шевченко і ось зараз Костас Стамуліс, непогана взаємодія з ним.
– Ви один з тих гравців, чий перехід з юнацького футболу до дорослого навряд можна назвати плавним: провівши два сезони в молодіжних командах Олімпіка, ви розпочали грати на дорослому рівні у 2017, у Першій лізі за краматорський Авангард. Чим вам пояснювали відсутність шансу в Олімпіку?
– Та взагалі не пояснювали відсутність цієї можливості. Я пригадую, що там взагалі було мало комунікації із футболістами молодіжної команди.
– Олімпік можна назвати, певною мірою, неординарним клубом. З ним точно не було нудно. Але у вашій кар?єрі був досвід і в Інгульці, де керує одіозний Олександр Поворознюк. Чим він запам?ятався вам?
– Це був хороший досвід, перший досвід в УПЛ. Хочу подякувати Лавриненко Сергію Дмитровичу за те, що повірив у мене і давав можливості грати. А президент клубу – неоднозначна людина, тому я не хочу говорити про це.
– І все ж про Верес. За три роки у Рівному у вас з?явилося місце сили? Що це: стадіон Авангард, Лебединка, парк імені Тараса Шевченка чи щось ще?
– Напевно, це стадіон Авангард. Коли вболівальники приходять на футбол і женуть команду вперед – це дійсно місце сили. У Рівному люблять футбол і ми це відчуваємо під час матчів.
– Я питав у вас про затяжну безгольову серію. А кому ви присвятите свій наступний забитий м?яч?
– Я не скажу, кому присвячу, бо для початку треба забити ; ).