Роберто Де Дзербі вдалось урятувати "шпор" наприкінці сезону.
Цей сезон англійської Прем’єр-ліги фанати лондонського Тоттенгема точно не матимуть бажання згадувати колись у майбутньому. Хіба що в якості прикладу того, як здобуття міжнародного трофею за рік до того може перетворитись у підсумку на перспективи вильоту команди до Чемпіоншипу. І для цього всі передумови в "шпор" були навіть перед початком останнього туру, у якому в гості до команди Роберто Де Дзербі навідався Евертон без особливої турнірної мотивації, але з традиційним бажанням Девіда Моєса відзначитись у найбільш непотрібний для суперників момент.
У цій зустрічі головним викликом для Тоттенгема було відсутність повторення досвіду попередніх зустрічей, коли в гонитві за бажаним результатом команда Де Дзербі залишалась у розбитого корита. Тому цього разу, можливо, "шпори" й навмисно підсушували гру там, де вона тільки набирала оберти, щоб уникнути можливості контратаки з боку "ірисок", а натомість диктувати власні умови на домашньому стадіоні.
Як не дивно, цей план працював майже бездоганно. Бо в першому таймі у Евертона й виходів на чужу половину, побудованих належним чином, не було, тоді як господарі поступово нарощували перевагу в контролі над м’ячем і відзначались створенням перших гольових моментів. Їх було небагато — удар Галлагера з лівого кута воротарського повз ворота з відскоку, постріл Паліньї на протилежному боці штрафного над воротами, а також спроба Дансо пробити головою, більшу частину сили від якої на себе прийняв Рішарлісон.
Наче й небагато, але тільки якщо це окремі епізоди, які ні до чого в підсумку не призводять. А тут було протилежне — на 43 хвилині Тоттенгем вийшов уперед, коли кутовий на лівому фланзі на дальню стійку побіг замикати Палінья, але спочатку в каркас воріт головою й поцілив, але зорієнтувався з добиванням, і на цей раз Баррі вже не встиг вибити м’яч із лінії воріт. Хоча потім Дансо все одно заніс би його в сітку разом із собою — настільки сильним було бажання лондонців вийти вперед.
Таким чином Тоттенгем логічно підсумував свої старання в першому таймі, після чого вже міг спокійно дивитись за тим, що в паралельному матчі Вест Гем також вийшов уперед у протистоянні проти Лідса. Тим паче, що з початком другого тайму ми забарились через проблеми зі зв’язком у арбітрів, тож ігри втратили синхронізацію й команда Де Дзербі теоретично могла б знати підсумок гри прямого конкурента хвилин зо десять раніше, аніж завершилась би її власна.
Але всі ці хитрощі тобі непотрібні, якщо ти сам контролюєш перебіг подій у виграшному для себе матчі. І тут знову доводилось згадувати про напрочуд помітну прагматичність, із якою намагались грати "шпори". І дійсно, Евертону віддали контроль над м’ячем наостанок, і ледь за це не поплатились у моментах Алькарас і Джорджа в компенсований час, але до цього "іриски" жодної загрози рахунку на табло не становили. А там, де треба було вже рятувати команду, не схибив Кінські.
У підсумку лондонський Тоттенгем здобув 41 заліковий бал та фінішував сімнадцятим, зберігши місце в англійській Прем’єр-лізі, тоді як Евертон із 49 очками завершив сезон на тринадцятій сходинці.
Тоттенгем — Евертон 1:0 Гол: Палінья, 41 Тоттенгем: Кінські-молодший — Порро, Дансо, ван де Вен, Удогі (Дрегушін, 90) — Бентанкур (Грей, 82), Палінья — Спенс, Галлагер (Меддісон, 82), Тель (Сарр, 73) — Рішарлісон (Коло Муані, 73).
Евертон: Пікфорд — О’Браєн (Армстронг, 62), Тарковські, Кін, Миколенко — Гарнер, Іроегбунам (Коулман, 84) — Рель (Джордж, 62), Дьюзберрі-Голл (Алькарас, 84), Ндіає — Баррі (Бету, 84).
Попередження: Сарр, Палінья — О'Браєн, Тарковські