Коли молодий Мартін Скорсезе вперше побачив "8?" Фелліні, він намагався відтворити з пам’яті улюблені сцени та зрозуміти, про що ж ця стрічка. А потім дійшов висновку: тут нема що пояснювати. Це сон, пам’ять, чиста фантазія. Її треба просто відчути.
Так само і з Серією А. Формальні питання — хто виграє скудетто, хто проб’ється в Лігу чемпіонів, а хто вилетить — часто відходять на другий план. Бо головне тут — нескінченні сюжети, сповнені краси й абсурду.
Погляньмо лише на це літо. Лаціо потрапив під трансферний бан за проблеми з так званим індексом ліквідності — італійським аналогом фінансового фейр-плей. Власник клубу Клаудіо Лотіто запевняв: "У нас нема боргів. Усе виплачено". Проблема випливла назовні вже після того, як він повернув Мауріціо Саррі. Тренер про все це дізнався постфактум і, відповідаючи на питання журналістів, тільки посміхнувся: "Я подумав, що він мене підставив". Поруч якраз сидів Лотіто.
Єдина зміна в Лаціо, окрім продажу Лума Чаоуна в Бернлі, — звільнення клубного сокольничого. Він ще з весни самовільно мешкав на базі, хоча був відсторонений після того, як в Instagram похвалився операцією зі збільшення пеніса.
У міжсезоння Серія А завжди нагадує нескінченний мем "WTF". Наприклад, Сампдорія 14 травня вилетіла в Серію С, але вже за кілька тижнів повернулася назад. Причина — Брешія не виплачувала зарплати та податки й була взагалі виключена з чемпіонату.
Для Сампдорії це означало плей-офф за виживання проти Салернітани. Після поразки 0:2 в Генуї суперники відчули себе зле — під час перельоту гравці буквально дихали в пакети, а двадцять один футболіст і члени штабу потрапили до лікарні через харчове отруєння. Команда просила перенести матч-відповідь, але Серія B відмовила.
У червні тягнути далі було неможливо. Коли Сампдорія знову забила двічі вже на стадіоні Арекі, розлючені фанати Салернітани почали виривати сидіння та жбурляти їх на поле. Гру зупинили. Це було божевілля. Італійський футбол завжди уміє створити божевілля.
Але на цьому шоу не завершилося. Головний коментатор DAZN Андреа Страмачоні — своєрідний італійський варіант Гаррі Невілла, колишній тренер із короткою кар’єрою на батьківщині та досвідом роботи в Ірані й Катарі — під час відпочинку в Апулії врятував двох плавців від утоплення. "Я не герой, — сказав він. — Просто зрозумів, що один рятувальник не впорається одразу з двома".
А тим часом капітан збірної Італії Джіджі Доннарумма взагалі не знає, де робитиме свій наступний сейв. Переговори про контракт провалилися, а Луїс Енріке чітко дав зрозуміти: єдиний італієць у списку Золотого м’яча більше не входить у плани ПСЖ.
Старий дім Доннарумми, Сан-Сіро, можливо, ще врятують — завдяки містобудівному скандалу в Мілані. Розслідування інших проєктів у місті може надовго загальмувати плани звести нову арену на місці чи поруч із теперішнім стадіоном. Після того як Сан-Сіро позбавили фіналу Ліги чемпіонів 2027 року, Удінезе отримав Суперкубок Європи. Можливо, це знову був спосіб президента УЄФА Александра Чеферіна нагадати: всі італійські стадіони, крім туринського Альянцу, за його словами, не відповідають рівню та не годяться для Євро-2032, який, втім, Італія все ще має провести разом із Туреччиною.
У січні Сан-Сіро закриють: Мілан і Кортіна прийматимуть зимову Олімпіаду. Для Серії А це зручна нагода стати першою з топ-ліг, яка винесе матч регулярного чемпіонату за кордон. Мілан проти Комо можуть провести у Перті, Австралія. Остаточне рішення ще попереду, тож ніхто не б’є на сполох. Все це здається ще далеким — на відміну від чемпіонату світу, що вже маячить у США, Мексиці та Канаді.
Зараз пильна увага медіа прикута до Крістіана Пулішича. Він відмовився їхати на Золотий кубок із США, і навколо нього здійнялася хвиля дискусій. Але справжня паніка охопила Італію після поразки 0:3 у Норвегії в червні: перспектива пропустити третій мундіаль поспіль — навіть розширений — лякає країну.
Лучано Спаллетті тоді оголосив про власне звільнення ще до останнього матчу, який Італія виграла 2:0 у Молдови. Клаудіо Раньєрі відмовився від пропозиції очолити Скуадру Адзурру й залишився у структурі Роми. Андреа Пірло поїхав працювати у другий дивізіон Дубая. Федерація ж зупинилася на Дженнаро Гаттузо — рішення, яке сприйняли як компромісне й не надто надихаюче.
Дисонанс разючий: провали у відборі на чемпіонати світу та блискучі виступи на Євро і в молодіжних збірних (окрім Євро-2024) й досі дивують. Це вже стало тенденцією, але кожного разу виглядає випадковістю. Попри все, любов до футболу не згасає. Серія А подарувала чотирьох різних чемпіонів за шість років, клуби знову гідно представляють Італію в Європі, а жіноча збірна викликає гордість у всієї країни.
Цього літа італійки були за крок від фіналу Євро. Крістіана Джиреллі вразила націю голами, сльозами й емоційним виступом перед президентом Серджо Маттареллою в Квірінале. Команду Андреа Сончина називали святими. Але сьогодні Італія живе епохою Сіннера.
У країні, де колись славилися П’єтранджелі й Панатта, теніс ніколи не накривав такою хвилею, як тепер. Яннік Сіннер, рудоволосий 24-річний феномен із Тіролю, став першим італійцем із 1976 року, хто виграв турнір Великого шолома. Він міг мати їх і більше, якби Карлос Алькарас не врятував три матчболи на Ролан Гаррос.
Італія завжди дарувала світу великих спортсменів — від Коппі й Барталі до Тонби, Пантані, Россі чи Пеллегріні. Але всі вони ділили славу з футболістами. Сіннер — виняток. На клубному чемпіонаті світу навіть Роберто Баджо уважно стежив за його виступами на Вімблдоні, де Яннік став першим італійцем, що виграв одиночний турнір Вімблдоні. Проте кальчо все ще живий і пульсує.
Перший тур нового сезону АПЛ став нагадуванням про італійський талант. Федеріко К’єза забив на Енфілді, Ріккардо Калафіорі відзначився ударом головою впритул на Олд Траффорд, а Тіджані Рейндерс — найкращий півзахисник минулорічної Серії А — одразу заявив про себе.
Різниця ж у фінансових масштабах разюча: англійські клуби вклали цього літа майже 3 мільярди євро у трансфери. Італійські — лише третину від цієї суми.
І все ж, окрім Тіджані Рейндерса та найкращого бомбардира чемпіонату, Матео Ретегі, який перебрався з Аталанти в Аль-Кадісію за 68 мільйонів євро, важливих втрат у Серії А майже не було. Найкращий воротар минулого сезону, гравець Роми Міле Свілар, підписав новий контракт. Володар титулу "Молодий гравець року" Ніко Паз залишився в Комо. Ювентус не повторив торішньої помилки з достроковим продажем Діна Гюйсена, тож Кенан Їлдіз — ще один великий талант ліги — продовжує грати в Турині.
MVP чемпіонату Скотт Мактоміней не збирається повертатися до Англії: в Неаполі він став справжнім народним героєм. І така стабільність кадрів пояснюється просто: більш як половина клубів Серії А тепер мають іноземних власників. Капітал — надійний, навіть якщо сам футбол живе у постійному хаосі.
Цікаво, що лише три клуби з першої десятки (Комо, Болонья та Наполі) стартують із тим самим тренером, з яким починали минулий сезон. Джан П’єро Гасперіні пішов з Аталанти після майже десяти років і перебрався в Рому.
Власник Мілана Джеррі Кардинале обіцяв бути Берлусконі 2.0 — і дотримався слова, запросивши Масиміліано Аллегрі, останнього тренера, який дарував клубу скудетто. А ще підписав володаря Золотого м’яча Луку Модрича, якому наступного місяця виповниться сорок. Модрич приєднався до цілої когорти зіркових ветеранів: Де Брюйне в Наполі, Джеко у Фіорентині, Іммобіле й Бернардескі в Болоньї та навіть Папу Гомес у Падові. Вони підсилюють свої клуби, але й водночас підтримують кліше про Серію А як "лігу заходу сонця".
Та якщо відійти від гучних імен, цифри говорять інше. Більшість новачків — у віці від 20 до 24 років. Інтер, фіналіст Ліги чемпіонів, не зміг дотиснути Аталанту щодо Адемоли Лукмана, який тримав інтригу, наче "італійський Ісак", але клуб суттєво омолодив склад. Комо взяв у оренду Морату, проте 100 мільйонів витратив передусім на перспективу: підписав 18-річного Хесуса Родрігеса з Бетіса та Джейдена Аддаї з АЗ.
Повернення Аллегрі, Піолі та Саррі різко контрастує з "ефектом Фабрегаса". Те, як 38-річний іспанець вплинув на Комо торік, підштовхнуло Парму до власного експерименту. Нагадаю, саме там колись дали перший шанс Енцо Маресці, вихованцю системи Манчестер Сіті. Його звільнили ще у Серії B, але сьогодні він — чемпіон світу з іншою командою. Тепер Парма покладається на 30-річного Карлоса Куесту, який працював асистентом у Мікеля Артети в Арсеналі.
Атмосфера чемпіонату залишається вибуховою: жодна команда не захищала титул з 2020-го, коли це зробив Ювентус. І навіть ті, хто вірив у повторний тріумф Наполі, вже злякані травмою квадрицепса у Лукаку та його довгою паузою.
Італійський футбол зачаровує своєю непередбачуваністю. Він прекрасний і абсурдний водночас. Подивіться хоча б на Ріміні, клуб третього дивізіону з рідного міста Фелліні: три президенти, новий власник, три тренери й загроза зняття очок — усе це за якихось десять днів серпня. Логіки тут небагато. Але саме це і є кальчо — фантазія у стилі Фелліні. Від нього справді відвисає щелепа.
Мрія чи реальність? Сьогодні чемпіонат повернеться з новими запитаннями: хто стане фаворитом, на кого варто звернути увагу, які історії знову здивують.
The Athletic